Українець поділився спогадами про період у Сандерленді
Назарій Русин, нападник з України, який зараз грає за хорватський клуб Хайдук на правах оренди з англійського Сандерленда, пригадав свою адаптацію в британській команді:
«Коли я прибув до Сандерленда, головний тренер Тоні Мовбрей зустрів мене з довірою. Ми мали розмову, під час якої він запевнив, що розраховує на мене, хоча я не проходив підготовчий збір і приєднався вже в розпалі сезону. Було домовлено про поступове введення мене до основи. Він казав: “Не хвилюйся, зіграєш кілька матчів, аби звикнути до темпу і не боятись помилок”. Так я почав із 10 хвилин, потім отримав 15, далі 20. І ось одного разу вийшов з перших хвилин».
«Чому не вдалося повністю проявити себе? Я не хочу виправдовуватись, але варто сказати, що пізнє приєднання до команди та відсутність повноцінного збору суттєво вплинули. Адаптація відбувалась прямо під час матчів. До того ж, перед трансфером я близько місяця не грав у Зорі через проблеми з пахом — був змушений відновлюватись».
«Було й серйозніше — якось у мене з’явився тромб у литковому м’язі. Біль наростав щодня, і коли зробили обстеження, з’ясувалося, що це небезпечно. Призначили ліки для розрідження крові, і я змушений був залишити футбол на два місяці».
«Щодо англійської мови — тоді я зовсім її не знав. Перебуваючи постійно з командою й не розуміючи, що говорять, було дуже важко. Розумію, це не їхня, а моя відповідальність. Я думав, що навчуся на місці. Але попри всі труднощі, цей досвід був дуже цінним. Знадобилося близько семи-восьми місяців, щоб більш-менш адаптуватися й почати спілкуватися».
«На мою думку, Чемпіоншип — одна з шести найсильніших ліг. Люди недооцінюють її рівень, але інтенсивність там неймовірна! Так, не всі команди однаково сильні, проте 46 матчів у сезоні — це справжнє випробування».
«Важливо, щоб тренер довіряв. Кожен футболіст мріє працювати з наставником, який розуміє його сильні сторони. Я переконався: потрібно обирати команду, де тебе хоче саме головний тренер, а не спортивний директор чи агент. Я нестандартний гравець, і мені потрібна підтримка від коуча».
«Грати вдома завжди приємніше. За півтора року в Сандерленді змінилося троє тренерів, і це, звичайно, ускладнило ситуацію. Але футболіст має вміти підлаштовуватись».
«Найкраще мені було під керівництвом Майкла Біла — на старті минулого року я зміг забити два м’ячі за короткий час. Проте все закінчилось, коли його звільнили».
«Щодо нинішнього наставника Режиса Ле Брі — ми навіть не мали особистої розмови. Він ставився до мене нейтрально, але поступово стало ясно, що в його планах я не фігурую. Команду підсилили нові форварди, і якщо спочатку я ще виходив на заміни, то згодом взагалі залишився без ігрового часу. Навіть бували моменти, коли на тренуваннях мене ставили на позицію правого захисника. Це, звісно, прикро, але я вирішив продовжити працювати на максимум, щоб узимку змінити клуб».
«Як стало зрозуміло, що настав час йти? Ми провели зустріч зі спортивним директором і тренерським штабом. Вони заявили, що потрібно приймати рішення. Я погодився: мені потрібно грати, а отже — шукати нове місце».
«Чи можливе повернення до Сандерленда? Наразі я в оренді в Хайдуку до літа. Проте знаю, що англійський клуб наполягав на включенні в контракт опції викупу. Це їхнє рішення».
«Подивимось, як складеться далі. Людина планує, а життя вносить корективи. Головне — щоб тренер вірив у мене, і щоб я міг грати на своїй позиції. Востаннє я грав вінгера в Зорі під керівництвом Патріка — це було майже два роки тому. Ця тема для мене трохи болюча. Не виключаю, що повернуся до України».
