Після перегляду фіналу клубного чемпіонату світу я в шоці. 3:0 у користь «Челсі» до кінця першої тайми — і всі три голи, здавалося б, з суперфлангу Нуну Мендеш — Хвича. До гри можна було уявити що завгодно, але не таке. Також і зі сваркою після фінального свистка з активною участю Луїса Енрік.
І задаюся питанням, що це було з «ПСЖ» — розслабон після переможного параду по плей-офф крізь «Баварію» і «Реал» чи втомлені батарейки? Люди грали майже без перерви — ледве віддихнулися після фіналу Ліги чемпіонів, як пора було вилітати в Америку!
Думаю, то і інше в комплексі, але насамперед друге. «Фізика». Парижан просто явно не добігали. Їх не слухали ноги. Як невгідно реагував і впав Нуну Мендеш після діагоналі на Г’юсто перед першим голом! Як встала Вітінья, купившись на фальшивий замах Палмера перед другим голом! Як, знову ж таки, стоячи дивився з чужої половини Хвича на бігаючого по його краю і зрізаючого в центр Палмера перед третім голом!
У них не було сил. Це нікого не хвилює, але багато чого пояснює в питанні, як команда-машина, що не давала дихати нікому, раптом перетворилася на повну протилежність. Заздрість після «Реала» могла бути, але вона помножилась на виснажене паливо.
Ну і на стопроцентну готовність «Челсі», який і відпочивав перед КЧС довше, і суперників у плей-офф проходив більш легких, і перед могутнім Парижем взагалі не думався. Так, віддав м’яч, дозволив до свого голу створити два дуже гострих моменти, але спочатку Кукурелія перервав зайвий і трохи піжонський пас Дуе назад під удар Кварацхелії, а потім Санчес спритно потягнув небезпечний удар всього того ж Дезире.
А після геніальний полу тайм видав Коул Палмер, і навіть цифри «2+1» про це недостатньо говорять. Два абсолютно ідентичні, ідеально розраховані кручені удари в дальній нижній кут за вісім хвилин, недоступних навіть для все бачившої Доннарумми. У другому випадку — з геніальною паузою, яка відправила «у буфет» Вітіню, одного з найкращих півзахисників сезону. А в третьому — проходження і вражаючий пас у розріз на Жоау Педру. Того, якого після гри атакує Луїс Енрік.
«Челсі» був ідеально організований, миттєво накривав після втрати м’яча, а при рахунку 2:0 перестав давати Парижу вільно перетинати центр поля. Дивовижно було спостерігати, як до того не дозволяла сумніватися трійка центральних півзахисників «ПСЖ» не змогла нічого придумати в плані розвитку атаки.
А де був Дембеле? Там же, де й інші. Без ніг, без сил і без емоцій. Якби лондонці не виявили готовності скористатися слабкістю видатного суперника, «ПСЖ» міг би перемогти навіть за таких розкладів. Але вони були готові, і перед Марескою за це треба знімати капелюх.
Фото Global Look Press
При рахунку 0:3 до перерви у Парижа залишався один шанс — почати другий тайм з бурі і мінімум одного голу. Не вийшло. Буря була контрольована суперником, до голу не дійшла. І стало зрозуміло, що переворота не відбудеться. Не підлетало, як у кінці після кіксу Кукурелії, навіть там, де мало бути, а якщо від Санчеса щось незручно відскакувало, як після удару Хвичі на початку другого тайму, то прилітало до гравців «Челсі». Щоб «ПСЖ» повернувся в гру, був потрібен елемент удачі. Але його і не було.
Спорт прекрасний тим, що не все в ньому можна передбачити. «ПСЖ» вважався явним фаворитом, а якби хтось після поразки «Челсі» в групі «Фламенго» сказав, що сині вийдуть у фінал і розгромлять паризьких, багато би посміялися. На оновленому КЧС у першій історії чемпіон виявився абсолютно неочевидним. Хоча й справедливим.
Проте сказати, що турнір удалося, неможливо. У багатьох аспектах перший блин вийшов комом.
Я не побачив жодних доказів, що клубний чемпіонат світу в такому форматі потрібний. Сподіваюсь, протягом сезону не відбудеться обвалу травм серед його учасників, але дуже боюся, що так і буде. КЧС — символ жадібності ФІФА, яка у прагненні заробити на футболістах п’є з них усі соки. А ж наступного літа — чемпіонат світу серед збірних. І буде дуже багато тих, хто гратиме і там, і там, тобто два роки поспіль отримають мінімальну паузу при обох турнірах у важких кліматичних умовах.
Нехай Бог їм всім здоров’я.
