4 липня голова Міністерства закордонних справ Китаю Ван Ї повідомив головній дипломатці Європейського Союзу Каї Каллас, що Пекін не бажає бачити поразки Росії в Україні. Це пояснюється тим, що Китай побоюється, що Сполучені Штати зосередять усі свої зусилля на стримуванні Китаю у разі такого розвитку подій.
Деякі ЗМІ інтерпретували ці слова як свідчення того, що китайське керівництво може готове підтримати режим Путіна, якщо ситуація для Росії стане критичною. Проте виникає питання: чи дійсно Пекін готовий втрутитися у війну Росії-противника, ризикуючи своєю репутацією як відповідального світового гравця та піддаючи економіку та добробут громадян санкціям?
ДИПЛОМАТИЧНА ГРА КИТАЮ
Китайська дипломатія відома своєю дисциплінованістю та суворим дотриманням протоколу та професійного стилю в відносинах з міжнародними партнерами. Кожна комунікація високопосадовців Китаю, включаючи візити та переговори, ретельно підготовляється Міністерством закордонних справ та іншими відповідальними відомствами. Кожен крок, заява і вислів офіційного представника Китаю визначаються заздалегідь для уникнення непорозумінь.
Особливу увагу приділяють підготовці заходів з участю лідера КНР та керівника МЗС, зокрема щодо заяв та пунктів для переговорів. Таким чином, заява Ван Ї про небажання бачити поразку Росії не була імпровізацією, а ретельно підготовленим меседжем, спрямованим на партнерів і конкурентів Китаю, щоб чітко висловити позицію щодо війни.
Слід зазначити, що заява міністра була зроблена на закритій зустрічі з кількома високопосадовцями європейської дипломатичної служби, очолюваними головою зовнішньої політики ЄС Каї Каллас. Зазвичай висловлювання під час таких переговорів не призначені для широкого розголосу, тому учасники можуть говорити більш відверто.
Однак у демократичних західних країнах можливі витоки інформації з закритих переговорів до ЗМІ, особливо якщо йдеться про важливі та чутливі питання. Ван Ї, як один із найбільш досвідчених дипломатів, лідер МЗС КНР вже майже 15 років, напевно усвідомлював, що його слова на закритій зустрічі про війну в Україні можуть потрапити до преси і стати відомими світові.
Отже, можна припустити, що китайська сторона навмисно зробила таку заяву, щоб публічно зафіксувати свою позицію щодо фактичної підтримки країни-агресора та передати відповідні сигнали конкурентам (США, ЄС та іншим демократичним партнерам України) і союзникам на Глобальному Півдні. Головним адресатом була ймовірно Європейська Союз, оскільки наприкінці липня у Пекіні планується саміт, присвячений 50-річчю встановлення китайсько-європейських дипломатичних відносин. Ймовірно, таким чином європейським лідерам прямо сказали не надто посилювати тиск на Сі Цзіньпіна з вимогою припинити підтримку російської війни та вплинути на Володимира Путіна, щоб він припинив вторгнення.
Саме тому, здається, Ван Ї окремо підкреслив нейтралітет Китаю щодо війни та принципову позицію невтручання у збройні конфлікти, а також зазначив, що Китай не надає Росії допомогу, а підтримує з нею «звичайну» торгівлю. Додатково він зауважив, що якби Пекін дійсно підтримував Москву, війна вже давно б завершилася, і хоча не вказав, яким чином, ми розуміємо, що це був би виграш для Росії.
Також варто звернути увагу на видання, яке повідомило цю громіздку новину – це найстаріша гонконгська англомовна газета South China Morning Post (SCMP). Від 2016 року власником видання є китайський техногігант Alibaba Group, приватна компанія, яка, як і всі приватні підприємства в КНР, має зв’язки з урядом країни. Хоча зміна власника не змінила редакційну політику SCMP, в західних колах є думка, що Пекін використовує це видання для поширення чутливої ексклюзивної інформації. Отже, «злив» частини розмови щодо війни міг би бути навмисним.
Насправді така відкритість китайського топдипломата на четвертому році масштабної війни не є сенсацією. Скоріше, це підтвердження довго встановленої позиції Китаю, яку вже відстоюють українські та західні аналітики – «проросійський нейтралітет». Відтепер це стає офіційним підходом Китаю, який слід враховувати Києву, Вашингтону, Брюсселю та іншим партнерам України у їхніх подальших стратегіях протистояння російській агресії.
ПОРАЗКА РОСІЇ: ЩО САМЕ І ЧОМУ НЕ БЕЖАНО ДЛЯ КИТАЮ
Основним питанням у контексті заяви Ван Ї є те, що саме в Пекіні буде вважатися поразкою Росії у війні? Ми чітко розуміємо, чого прагне Україна – звільнення окупованих територій, притягнення до відповідальності російських військових злочинців та вимоги репарацій від країни-агресора. Це стосується справедливості, відновлення суверенітету України в рамках міжнародно визнаних кордонів без жодних претензій на російську державу.
Чи буде це в Китаї сприйматися як поразка Росії – питання залишається відкритим. У такому випадку Росія не втратить свої основні ознаки державності – території, суверенітету, місце в Раді Безпеки ООН, армію та ядерні арсенали. Формально про поразку говорити не можна. Смерть понад мільйона російських військових, значні втрати бойової техніки, критичне погіршення економіки та рівня життя населення – це ціна, яку Росія платить за агресію. У Пекіні зрозуміло, що Росія не є жертвою, її війна загарбницька, хоч і не промовляють про це відкрито.
Таким чином, китайські лідери, ймовірно, більше орієнтуються на висловлювання Путіна. Проте навіть якщо Російська армія буде змушена вийти з України за межі 1991 року, Кремль не визнає поразки, оскільки диктатори завжди вважають, що вони «перемогли».
Що ж саме турбує владу Китаю у випадку поразки Росії та які негативні наслідки Китай передбачає від програшу Москви? Перш за все, Росія є стратегічним партнером Китаю та союзником у побудові нового світового порядку та протистоянні зі Сполученими Штатами. Тому поразка Росії в Україні, за офіційною позицією Пекіна, може завдати іміджевих втрат Китаю.
Більше неприємностей для Пекіна становитиме можливість зміни режиму в Кремлі внаслідок поразки російських військ в Україні. Проте не варто перебільшувати ймовірність швидкого усунення Путіна з влади та того, що зміна режиму буде катастрофічною для Китаю. Для китайців це єдине неприємне, адже Росія вже під санкціями та ізольована на Заході, звідки ця ситуація точно не покращиться.
Хоча Путін є давнім та знайомим партнером для Пекіна, його правління не є безкінечним, і рано чи пізно він покине посаду. Головною турботою Китаю є не спасіння чинного російського лідера, а забезпечення стабільності російської політики в напрямку, сприятливому Китаю, щоб непередбачуваний реформатор не зміг спричинити поворот політики на Захід.
Наївно вважати, що в сучасній Росії, де домінує абсолютний націоналістично-мілітаристичний консенсус між владою та суспільством, з’явиться політик, який прагнутиме будувати цивілізовану Росію, що не становитиме загрози для сусідів. Влада КДБ/ФСБ не допустить повторення помилок минулого і не дозволить новому реформатору зайняти найвищий пост у країні. Вбивства опозиціонерів Бориса Нємцова та Олексія Навального добре ілюструють готовність режиму захищати своє існування.
Найбільшу стурбованість для Китаю викликає можливий розпад Російської Федерації на окремі держави. Зокрема, за словами директора Інституту міжнародних відносин Пекінського народного університету Женьміня Ван Івея, небезпекою є не стільки саме припинення існування великої недоімперії, скільки ядерна загроза, яку може створити процес дезінтеграції. Мова йде про найбільший у світі ядерний арсенал Росії – 5460 боєголовок, здатних багаторазово знищити все живе на Землі, які у разі хаотичного розпаду РФ можуть потрапити до терористів.
На його думку, ядерна зброя Росії розташована по всій території країни, що значить, у разі поділу Федерації арсенал може опинитися в нових центрах прийняття рішень.
Поразка у війні, де росіяни вже втратили понад мільйон людей та десятки тисяч одиниць бронетехніки і зброї, може спровокувати навіть частину населення, яке десятиліттями слідкувало за пропагандою, на протести. Це, в свою чергу, може спричинити децентралізаційні процеси з проголошенням окремих регіонів незалежними країнами, які етнічно та релігійно не є носіями «русского міра», а економічно могли би покращити своє становище, якби не передавали стільки ресурсів у центр Москви.
У такій ситуації поряд із Китаєм можуть виникнути кілька де-факто ядерних державних утворень з власним контролем над частинами радянсько-російського ядерного арсеналу, що для КНР, яка має близько 4300 кілометрів кордону з Росією, є серйозною загрозою. Пекін послідовно виступає проти використання ядерної зброї у російсько-українській війні та навіть проти погроз її використанням.
АМЕРИКАНСЬКИЙ ФАКТОР
Пояснюючи позицію Китаю щодо можливої поразки Росії, міністр Ван Ї зазначив, що Китай турбує перспектива опинитися в конфронтації зі Сполученими Штатами. Проте наскільки це твердження відповідає дійсності? Чи має Вашингтон у своєму арсеналі інструменти впливу, спрямовані наразі проти Росії, які після вирішення російського питання можуть бути використані для посилення тиску на Китай?
Для досягнення своїх цілей, зокрема щодо впливу на уряди інших країн, Сполучені Штати використовують широку палітру дипломатичних, економічних та військових засобів. Змагальні дії між дипломатичними командами двох держав відбуваються постійно з різною інтенсивністю. Це поширене явище, і, очевидно, посилення тиску в цій сфері не становить загрози для Китаю.
Торгово-економічні стосунки між Китаєм та США не залежать від російського впливу, оскільки Пекін і Вашингтон не координують свої зовнішньоекономічні стратегії і цілі з Москвою. У китайсько-американській торгівлі існує проблема зростаючого дефіциту США, який минулого року досяг рекордних $295 мільярдів, що становить близько 1% економіки Сполучених Штатів. Однак уряди обох країн працюють над вирішенням цієї проблеми спільно, і взаєморозуміння цілком можливе.
У контексті економічного тиску адміністрація Дональда Трампа вже двічі запроваджувала підвищені мита на китайські товари, проте двічі змушена була відмовитися від цього рішення через ризики для американських споживачів. Перший раз Вашингтон у лютому підвищив мита на імпорт з Китаю на 10% та скасував правило de minimis, яке дозволяло безмитний ввоз посилок вартістю менш ніж $800, бо їх обсяг минулого року досяг 1,4 мільярда! Основну частку таких відправлень становили посилки з Китаю з товарами дисконтових онлайн-ретейлерів Shein та Temu. Після вказівок Трампа поштові служби США призупинили прийом відправлень з Китаю та Гонконгу, проте вже через добу уряд Сполучених Штатів змушений був скасувати мита на посилки та повернутися до попереднього стану.
Вдруге, тарифи проти Китаю Трамп оголосив у квітні, але, досягнувши мита в 145%, змушений був запропонувати Пекіну торгові переговори, які тривають і сьогодні.
Також варто відзначити реакцію Китаю на американські мита. Судячи з реакцій Пекіна на підвищення мит Вашингтоном, китайське керівництво заздалегідь та ретельно готувалося до торгового протистояння. Таким чином, спроби адміністрації Трампа залякати Китай та змусити його виконати вимоги США не дали очікуваного результату, і в кінці кінців американці були змушені відступити. Отже, у Вашингтона навряд чи є можливості для подальшого посилення економічного тиску на Китай без шкоди для себе.
У військовій сфері Сполучені Штати на сьогодні мають достатній потенціал для стримування Китаю. Пентагон, виконуючи зобов’язання перед азійськими союзниками, постійно тримає поблизу КНР – в Японії, Південній Кореї чи Південнокитайському морі – дві авіаносні ударні групи. Збільшення військової присутності поблизу КНР для Сполучених Штатів недоцільно, адже це буде сприйнято Пекіном як загроза та може призвести до зростання ризику випадкового зіткнення військових сил обох країн і спровокувати збройний конфлікт між Китаєм і США. Тому у Сполучених Штатах мало резервів для нарощування будь-якого тиску на Китай, і додати нічого від російського напрямку неможливо.
УКРАЇНСЬКИЙ ТРЕК
Слід зазначити, що, говорячи про небажання поразки Росії, міністр Ван Ї не уточнив, чи бажає Пекін бачити перемогу Москви, а також чи означає це непереможність України. Китайському керівництву також не вигідна перемога Путіна, оскільки це посилить позиції Росії на Глобальному Півдні, чого Пекін не бажає.
Для Китаю, незважаючи на неоднозначні заяви МЗС, найкращим сценарієм є збереження теперішнього статус-кво в російсько-українській війні. Незважаючи на гучні пропагандистські заяви Москви, російські війська не можуть вже майже рік окупувати місто Покровськ Донецької області, а місто Часів Яр вони намагаються захопити з 4 квітня 2024 року. За даними українського Генштабу, на такі наступальні дії російська влада витрачає понад тисячу солдат щоденно. Крім того, Китаю вигідні антиросійські санкції, наслідком яких є повномасштабна агресія Росії проти України. Таким чином, Піднебесна стає бенефіціаром російської війни, отримуючи максимальну вигоду, зокрема економічну, від купівлі російських енерго- та інших ресурсів. До того ж, після виходу західних компаній із РФ китайські виробники змогли освоїти великий російський ринок, витіснивши місцевих виробників.
Війна, розпочата Росією, зруйнувала світовий порядок, що існував понад 80 років, та призвела до формування двох таборів – демократичного Заходу та союзу автократичних держав, які прагнуть залучити до себе країни Глобального Півдня. Саме тут Китай бачить своє лідерство, а Росія, яка застрягла у війні в Європі, не може ефективно йому допомогти, особливо враховуючи, що в Сирії та Ірані російська влада показала себе максимально ненадійним союзником.
Незважаючи на це, Москва залишається важливим партнером для Китаю. Хоча Пекін не планує безпосередньо постачати зброю росіянам, він точно не припинить продаж мікроелектроніки та іншої продукції подвійного призначення. Росія активно використовує співпрацю з китайськими компаніями для обходу санкцій, наприклад, у Хабаровську за допомогою китайців був побудований завод, який став одним із основних постачальників дронів для окупаційних операцій російської армії в Херсонській області.
Після заяв Ван Ї в Брюсселі стає очевидно, що марно очікувати від Китаю реальних кроків для прискорення завершення жорстокої російської війни проти України. Високопосада Пекіна фактично прямо заявила європейцям, що не варто сподіватися схилити Китай на свою сторону та підтримати вимоги щодо припинення агресії Москви.
Фактично, розвиток позиції Китаю стосовно російсько-української війни пройшов шлях від оголошеного у лютому 2023 року «плану з 12 пунктів», де першим було відновлення територіальної цілісності України, через ухвалений з Бразилією у травні 2024 року «консенсус із 6-ти пунктів» зі згадкою про мирні переговори, до нинішнього небажання поразки Росії. Акцент лише на Росії чітко показує, чию сторону, за декораціями заяв про нейтралітет, підтримував і підтримує Китай.
Для українців це дуже неприємне зізнання, але краще знати справжні наміри Пекіна. Зупинити Росію у війні допоможе не Китай, а партнери України, ЗСУ і кожен українець, який вірить у перемогу та робить усе можливе для її досягнення.
Фото: Lin Jian/Х
